Віртуальний музей метро: відкрито цілодобово

Вт, 03/04/2012 - 14:50

Нещодавно на неформальній творчій зустрічі PechaKuchaNight «Все про Київ» було представлено, напевно, один з найбільш незвичайних інтернет-сайтів про наше місто – авторський віртуальний музей Київського метрополітену (www. metromuseum. net). Відтепер у будь-який час у найвіддаленішій точці світу можна ознайомитися з роботою нашої підземки: починаючи з прихованих від пасажирів елементів ескалаторів і потягів до розкішних перших проектів станцій 1950-х років та різноманітних значків, листівок, гравюр. «Вечірка» поспілкувалася з керівником проекту віртуального музею ОЛЕКСАНДРОМ РИБАКОМ.

– Чому саме метрополітен, адже для багатьох городян це лише зручний транспорт?

– Київський метрополітен – одна з унікальних сторінок історії міста, і багато в чому він визначний на світовому рівні. У СРСР метрополітен важив набагато більше, ніж лише транспортна система. Саме тут він вперше у світі став майданчиком для синтезу різних видів мистецтв, який десятиріччями вражав не тільки радянських людей, а й зарубіжних туристів та експертів. Київ тут не виключення, ця традиція продовжується і нині. А онлайн-формат дозволяє людям споглядати інформацію досить детально, структуровано і в будь-який зручний час, що майже неможливо у традиційних музеях.

– Чим унікальна київська підземка?

– Вона продовжує технології, закладені у підземках Москви та тоді ще Ленінграда, – одних з найкращих у світі. Однак надскладні геологічні умови Києва вимагали ще й особливих технічних рішень. Так під час будівництва станції «Арсенальна», яку називають найглибшою у світі (105,5 м), проміжний вестибюль між ескалаторними маршами було побудовано на поверхні, потім всередину поставили екскаватор і, вибираючи грунт, опустили під землю на проектну відмітку. Таку операцію було виконано вперше у світовій практиці й нині використовується у багатьох країнах. Масово застосовували заморожування грунтів, будівництво тунелів при стисненому повітрі (кесонний метод). Вперше в СРСР саме у Києві тунелі почали обкладати більш надійними тюбінгами з бетону, до цього використовували чавун.

– То унікальність полягає саме у будівництві?

– Не тільки. Вже на момент відкриття Київський метрополітен мав дуже високий ступінь автоматизації. Ще наприкінці 1950-х років у Києві створили систему керування, коли рухом потягів на всій лінії метро керував лише один диспетчер, який бачив у себе на пульті місце-знаходження всіх потягів. На момент відкриття було впроваджено телекерування – машинні зали ескалаторів, підземні електропідстанції, що живлять потяги, ще з тих часів керуються дистанційно.

– Які експонати переважно представлено?

– За аналогією з традиційними музеями ми створили кілька тематичних експозицій. Для багатьох цікавими є проекти станцій метрополітену – адже не завжди вони будувалися так, як планували від початку. У 1950-х роках проводилося декілька архітектурних конкурсів по станціях, було представлено близько сотні проектів, але переважну більшість було спрощено. Є колекція засобів оплати проїзду – це не лише жетони та проїзні, а й квитки на кшталт трамвайних та іменні запрошення на відкриття станцій. Можна оглянути у дії різноманітні годинники, ескалаторне освітлення, яким воно було до впровадження рекламних лайтбоксів. Є й те, що з погляду пасажирів недоступне у метро, – наприклад, схема ескалатора.

– На сайті представлено навіть художні твори…

– Так, метро ще з 1960-х років викликало зацікавлення і у митців. У нашій колекції артефактів тієї епохи – і листівки, і поштові конверти, і значки, є й гравюри та малюнки. Важко повірити, але Київський метрополітен малювали досить відомі митці, наприклад, у нас представлено роботу німецького художника Хайнца Мейда, який зобразив станцію «Дніпро». Хто цікавиться метро глибше – є бібліотека, ми відшуковуємо не тільки вітчизняні, а й закордонні видання, знайшли публікації 1960-х про київське метро у британському журналі «Modern transport» та німецькому «Stadtverkehr». Скоро буде доступний і рукопис відомого австрійського дослідника залізничного транспорту Джозефа Слезака.

– Як ви знаходите експонати?

– Ми визначаємо коло цікавих тем і за ними підбираємо матеріали у бібліотеках, архівах. Чимало цікавих речей трапляються на інтернет-аукціонах та навіть на блошиних ринках.

– На що варто звернути увагу власне у метрополітені?

– Дуже цікава для Києва станція «Університет» – її практично не зачепила хвиля спрощень проектів, це класична станція 1950-х років. Зверніть увагу на «М»-ки з вензелями над входом, світильники у проміжному вестибюлі. На станції розвинуто ідею закарнизного освітлення – цей прийом вигадав радянський архітектор Олексій Душкін і вперше використав на московській станції «Кропоткінська». Він отримав за неї у 1937 році Гран-прі на Всесвітній виставці у Парижі. До речі, на станції можна знайти скам’янілі давно вимерліамоніти – і не лише під бюстом Максима Горького. З більш пізніх станцій варто оглянути «Золоті ворота» і «Тараса Шевченка» – перша, що спроектована лише за кілька тижнів, відтворює історію Київської Русі, друга – цікавий досвід перетворення типової за конструкцією станції на цілісний монумент. Утім, цікаві деталі є майже на всіх станціях – досить лише на декілька секунд затриматися і помітити їх.

Джерело: Вечірній Київ, 03.04.12, http://eveningkiev.com/2012/04/virtualnyj-muzej-metro-vidkryto-tsilodobovo/ [1]